«Голодомор 1932 – 1933 років на Україні – геноцид українського народу»

Тема:  «Голодомор 1932 – 1933 років на  Україні – геноцид українського  народу»

Мета уроку:  Розкрити фактори, які привели до голоду на Україні: вміти визначити причини та соціально-політичні наслідки голодомору; чому події голодомору були в радянські часи оточені атмосферою секретності; навести факти, що свідчать про масштаби трагедії українського селянства у 1932 – 1933 років в Україні і на Київщині; виховувати  і формувати історичну пам’ять про трагічні сторінки українського народу, української історії ХХ століття.

Тип уроку:  комбінований

Поняття:  голодомор, геноцид, «молотовська комісія», «натуральний штраф-сталінський продподаток», «уральсько-сибірський метод хлібозаготовок», «закон про п’ять колосків».

                Хід уроку

І  Організаційний момент

 Ви знаєте, якщо спитати : «Яке в світі найстрашніше лихо?», то мабуть будь – яка нормальна людина відповість – «війна». І це правда. А от: чи може бути біда ще страшніша за війну? Виявляється, може! Ось про це і піде у нас мова сьогодні…

СТЕРНЯ

Забрали все, окрім журби,

Серпом червоним лютували,

Щоб непокірливі "хохли"

Страшною смертю повмирали.

Родина схожа на стерню,

Що після жнив мовчить у полі:

Нема життєвого вогню,

Стоять лише стеблини голі.

Блукають люди по селу,

Худі, неначе соломинки,

Свій порятунок - лободу,

понабивали у торбинки.

В сепу полюють на ворон,

Печуть млинці із очерету...

Життя, що схоже так на сон,

Шокує матінку-планету.

То не родина, то стерня,

Що після жнив мовчить у полі:

Десятиліття забуття,

Уламки вкраденої долі...

Наталка Купрієнко-Тривайло

ІІ  Мотивація навчальної діяльності..

                -  Про яку подію йдеться в поезії?

Так, про голод – жахливу ситуацію в Україні у 1932 – 1933 роках. В 1932 – 1933 роках без війни, без ніяких тобі іноземних ворогів, у мирний час, за якими такими законами, скажіть мені, будь ласка, розпочалося у нас таке, чого не було ніде і ніколи, ні в якій країні, ні в які часи відколи світ стоїть…

   Багато трагедій на своєму історичному шляху пережив український народ, але одним із найжорсткіших злочинів   сталінізму проти нього став голод  1932-1933рр. Як же так сталося, що Україна,  що перед революцією була житниця Європи, вдруге за 15 років  пережила голод? Розібратися в цьому, з'ясувати причини   та наслідки тих страшних подій і є метою нашого сьогоднішнього уроку. Але перед цим ми згадаємо вивчене нами напередодні і спробуємо визначитися чи  пов'язані між собою колективізація і розселянювання в Україні з наступним страшним голодом, який називають ще голодомором, оскільки від нього загинули багато тисяч наших співвітчизників.

III. Актуалізація опорних знань.

А тепер прошу всіх зібратися і взяти участь у бліц-розминці.

- Коли виникли в Україні перші колгоспи? (Відповідь: 1917-1920рр.).

- Дайте повну назву ТСОЗ - це ... (товариство по спільному обробітку землі).

- В якому році Сталіним було висунуто гасло суцільної колективізації (1928).

- Де і коли було створено перша МТС (відповідь: в 1928р на Одещині в радгоспі ім. Т.Шевченка).

-Назвіть типові методи створення колгоспів (грубе адміністрування, погрози, обіцянки щасливого і заможного життя).

- Які форми опору колективізації ви знаєте (антиколгоспні і антирадянські виступи, масовий забій худоби, розпродаж або переховування майна).

- Що таке "розкуркулення" (примусове позбавлення майна, а часто і заслання на Північ СРСР більш заможних селянських сімей).

-Яка основна мета ставилася перед колгоспниками? (поставки державі продуктів).

-Що спонукало сталінське керівництво перейти до суцільної колективізації?

ІY. Сприймання і усвідомлення нового матеріалу.

- Отже визначимо, що таке голодомор?

Це цілеспрямована політика радянської влади на створення штучного голоду.

 Голод розпочався в грудні 1931 року і тривав до початку 1934 року. Найбільшого прояву досяг у червні 1933 року. Голодом були охоплені Кубань, Північний Кавказ, Поволжжя, Казахстан. Найбільше голод уразив Україну, де набув рис геноциду – штучного створення життєвих умов, розрахованих на повне або часткове фізичне знищення українського народу сталінським режимом

А) Передумови виникнення голоду в Україні.

До голоду село штовхала держава. Протягом січня-листопада 1930 року в Україні було заготовлено 400 млн. пудів хліба. За такий же період 1931 року державні заготівлі становили 380 млн. пудів. У багатьох селян у 1931 році вилучили усе зерно, у тому числі посівний фонд. Узимку 1931/32 років голод вже стукав до селянських хат України. Фізично ослаблене селянство не могло ефективно провести весняну посівну кампанію 1932р. Ускладнювали ситуацію і безгосподарність у колгоспах, повна незацікавленість селян у ефективній, продуктивній роботі в них. На 20 травня 1932 року у республіці було засіяно трохи більше половини запланованих площ. Внаслідок неякісного обробітку просапних культур частина посівів загинула. Але в цілому врожай 1932 року лише на 12% був менший середнього врожаю за 1926-1930рр.

-Якими методами виконувалися хлібозаготівлі?

(Учні працюють з підручником, відповідають на поставлене питання.)

За радянських часів факт голоду взагалі замовчувався, покоління радянських школярів нічого не могли довідатися про наслідки таких хлібозаготівель. Раніше в підручниках писалося лише про перемоги колгоспного будівництва та подолання опору несвідомих злих куркулів. Зверніть увагу на ці плакати радянських часів. Що хотів висловити художник? Які почуття мали викликати зображені персонажі? (Учні відповідають що куркулі, священники зображені карикатурно пузатими, злими та небезпечними ворогами. Тому розправа над ними є справою, нібито, справедливою).   (Перегляд плакатів)

Б) - Давайте визначимо причини голоду 1932 – 1933 років і запишемо їх.

- Були зловживання керівників колгоспів, місцевої радянської влади.

- Погано організована посівна 1932 р., безгосподарність в колгоспах і незацікавленість колгоспників в своїй праці, на трудодні давали мало хліба і більше нічого.

- Держава не допомогла голодуючим районам продумано, штучно створюючи голод конфіскуючи всі продовольчі запаси у селян.

-Розправа над селянством.

Так, майже увесь вивезений з України хліб відправляли на зовнішні ринки.

Кожного року на колгоспи накладались непомірні плани хлібозаготівель, невиконання котрих розглядалося як «саботаж». В 1932 році Україна не виконала план хлібозаготівель, що було розцінено, як підривну роботу у колгоспах куркулів. У республіку було направлено надзвичайну комісію на чолі з Головою Раднаркому СРСР  В. Молотовим, яка перевела республіку на блокадне становище: кордони України, ряду областей, районів були блоковані підрозділами НКВС, щоб селяни-втікачі не могли потрапити за ці межі, всі селяни колгоспів-боржників були невиїздні, паспорти у них відбиралися.

«Молотовська комісія» встановила в жовтні 1932 року хлібозаготівельний план в обсязі 282 млн. пудів (стільки, скільки вже було заготовлено з червня по жовтень 1932 року).

     На лютий 1933 року «молотовська комісія» заготовила в Україні ще 104,6 млн. пудів зерна, фактично в республіці не лишилося зернових запасів. Крім того, на господарства, що заборгували по хлібозаготівлях, встановлювався «натуральний штраф». Архівні документи свідчать, що в усіх місцевостях республіки здійснювались подвірні обшуки та вилучення будь-яких запасів продовольства. Конфіскація подавалася, як кара за «куркульський саботаж», а фактично це була дія, свідомо спрямована на повільне фізичне винищення селянських родин. Часто практикувався так званий «уральсько-сибірський метод хлібозаготівлі»  - селян-боржників звинувачували в саботажі і сім’ями відправляли в сибірські концентраційні табори на «перевиховання». Жертвами політичних репресій в Україні стали 200 тис. селянських сімей – це понад 1 млн. чоловік.

      Офіційно органи  влади мовчали стосовно конаючого українського села. Сталін наказав ставитись до голоду, як до неіснуючого явища. Але кінохроніка, як кінодокумент свідчить про зворотнє. Давайте подивимося кінохроніку тих часів.

В) Демонстрація відеофільму «Голодомор 32 – 33 років: рідкісна зйомка»  сайт «youtube». Шокуючі кінокадри, які не вкладаються у людське розуміння гуманізму, милосердя.

      Пам’ятайте ці сторінки нашої історії і не забувайте ніколи.

 Робота в групах  Г)      Закон від 7 серпня 1932 р. «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів та кооперації і зміцнення суспільної (соціалістичної) власності».

В народі цю постанову - закон називали «закон про п’ять колосків». Сталін обґрунтував причину прийняття такого закону як «вимогу робітників і колгоспників».

Амністія по цих справах заборонялася.

      За п’ять наступних місяців 1932 року за цим законом було засуджено 54 645 чоловік, в тому числі 2 110 чоловік до страти. Будь-яка людина, навіть дитина, піймана хоча б із жменею зерна на колгоспному полі або біля комори, могла бути засуджена до страти або відправлена в концентраційний табір.

- Чи дійсно закон був прийнятий на вимогу «робітників і колгоспників»?

- Чому сучасники називали постанову уряду «законом про п’ять  колосків»?

Для запобігання втечі селян з колгоспів у міста сталінський режим у 1932 р. увів нову паспортну систему: паспорти видавали тільки городянам, так що селянин не міг без особливого дозволу сільради залишити село.

      У листопаді 1932 р. був прийнятий закон, що забороняв колгоспам видавати зерно селянам доти, поки не буде виконаний план хлібозаготівель. Але навіть тотальна конфіскація всіх сільгоспродуктів не вирішила проблему хлібозаготівель – план 1932 р. був виконаний тільки на 50%.

      Критична ситуація, що виникла в сільському господарстві, вимагала надзвичайних методів управління. Були створені політичні відділи машино-тракторних станцій (МТС) і колгоспів, що мали сприяти подоланню кризи. Повноваження політвідділів були досить широкими. Вони поєднували в собі партійну і адміністративну владу, джерело місцевої інформації газету-багатотиражку і слідчі функції – у кожному політвідділі була посада заступника начальника політвідділу з питань ОДПУ. Ці органи в 1933 – 1934 рр. обвинуватили в шкідництві й заарештували тисячі голів колгоспів, керівних радгоспів і МТС, бригадирів і механіків, а агрономів і рядових колгоспників. Радянська влада виграла битву з селянами за колективізацію.

Д) Голод на Київщині

Урожай 1932 року на Київщині не був щедрим, але його вистачило б і на виконання зобов’язань перед державою, і на утримання худоби, і на проживання самим родинам. Новостворена область мала достатню кількість хліба та продуктів, щоб не допустити жодних втрат серед населення від голоду. Однак, вище партійне керівництво СРСР щодо України мало свої розрахунки. Навіть

порівняно з найбільш урожайними роками план хлібозаготівель 1932 р. Був завищений. Згідно з постановою РНК Союзу РСР від 2 серпня 1932 р. Україні необхідно було здати 100 млн. пудів - майже половину всіх заготівель по Радянському Союзі .  Зрозуміло, що такі вимоги не могли не викликати заперечень з боку  населення та партійного керівництва Київської області. До тих, хто чинив опір або висловлював сумніви у доведенні поставлених вимог влада використовувала

метод впливу - репресії. Звісно, це давало значний «ефект», тому що усувалась реальна опозиція і залякувалась велика кількість населення, тобто, нищились зародки опозиції. Політбюро ЦК ВКП(б) 18 листопада 1932 року затвердило оперативний план «ліквідації основних куркульських і петлюрівських  контрреволюційних гнізд» у регіоні, тобто Київщині, який зривав проведення

хлібозаготівельної кампанії будучи при цьому найбільшою житницею країни.  Каральним органам НКВС навіть надали конкретні завдання - провести арешти і засудження рахівників, бухгалтерів колгоспів, які зривають  хлібозаготівлю. Зокрема було  заарештовано і засуджено керівників Таращанського, Богуславського та Тетіївського райпарткомів.

    Ще 6 листопада за рішенням ЦК КП(б)У була оголошена «товарна блокада районів, які не виконують плани хлібозаготівель». Такими були проголошені три  райони Київської області Баришівський, Макарівський, Малинський (зараз Житомирська область).

   Товарна блокада полягала у суттєвому скороченні постачання промисловими та продовольчими товарами (за винятком солі, сірників та гасу) людності районів, які спромоглися виконати не більше 30%  встановленого плану здавання зерна. Таким чином, усе населення згаданих адміністративних одиниць опинилося фактично за межами нормального життя, адже ані чогось продати, ані щось купити вони не могли. Аналізуючи вище вказане можна сміливо стверджувати про те, що Київську область як і решту регіонів України свідомо позбавляли засобів для проживання, тому можна відкинути аргумент, що голод був спричинений не врожайністю чи іншими природними катаклізмами. Це була цілеспрямована акція, яка мала на меті  знищити свободолюбиву та опозиційну до сталінського режиму націю.

      Для розуміння важливості Київської області у планах вищого радянського  керівництва може вказувати той факт, що для контролю над подіями в області з Кремля прислали голову Центральної контрольної комісії КП(б)У, народного   комісара робітничо-селянської інспекції УСРР В. Затонського та секретаря  Донецького обкому С. Саркісова. Їхніми помічниками були секретар обкому  партії М.Демченко та голова облвиконкому М. Василенко.

      Згодом компартійні вожді застосували ще один, на їх погляд, ефективний

хід. Як один з найжорстокіших репресивних заходів партійно-радянські органи СРСР для боротьби із «злісними ворогами», які не хотіти здавати свої  продовольчі запаси державі, стали  використовувати режим «чорних дашок». Досі  не існує усталеної думки щодо конкретної дати впровадження «чорних дашок» на  Київщині. Але певні відомості дозволяють нам стверджувати, що такі репресії, як   і сам термін, почали вживатися значно раніше - навесні 1932 чи навіть 1931 р. За   даними зведеного реєстру занесених на «чорну дошку» населених пунктів та  колгоспів України, складеного в Українському інституті національної пам'яті на  підставі даних з регіонів, хронологія та географія впровадження таких репресій в   області виглядає наступною - ще у серпні 1932 р. цей вид репресій вжили щодо   Олександрійської сільради, у вересні - щодо Зарічанської та Ротокської сільрад  Білоцерківської міськради.

   Основними пунктами постанови про «чорні дошки» були:

1. Негайне припинення підвозу товарів, повне припинення   кооперативної і державної торгівлі на місці і вивіз з відповідних кооперативних та   державних крамниць усіх наявних товарів.

2. Повну заборону колгоспної торгівлі як для колгоспів, так і   одноосібників.

3. Припинити різного роду кредитування.

4. В усіх колгоспах, що не виконали план хлібозаготівлі, в 5-ти денний строк вивезти всі без винятку колгоспні фонди, в тому числі і насіннєвий.

5. Вислати на Північ з відстаючих районів від 700 до 1000 сімей, розпродувати їх майно, позбавити всієї присадибної ділянки.

6. Всіх, хто відмовляється це зробити, заарештувати і віддати до суду.

7. Припинити продаж квитків українцям, щоб унеможливити виїзд їх зза кордону.

8. Розшукувати і конфіскувати прихований хліб та інші продукти, посилити жорстокість режиму в тюрмах.

9. Застосувати метод «концентрованого» наступу, «удару сильного кулака», тобто зосереджувати всі сили партактиву і карних органів у відстаючих  районах і колгоспах для викачки хліба .

 Постанова була видана в той період коли вже були зареєстровані факти голодування в області. Особами, що пережили голодомор, наводяться численні факти знищення продуктів, які не можна було вилучити, доходило навіть до тільки-но приготованої їжі. Страви виливалися, посуд розбивався, квашення псувалися і робилися не придатними для вживання. Ці факти доводять до висновку про керований процес, спрямований не на поповнення державних продовольчих ресурсів, а на масове винищення мільйонів людей.

Повальний голодомор розпочався в січні 1933 р. Найбільша смертність припадає на березень -червень.

Доповідна записка Наркому охорони здоров’я УСРР про стан здоров’я населення Київської області має наступні дані:

 25 березня 1933 р. Кількість голодуючих 398 201(із них діти 178 544),померлих - 14 548; 5 квітня - голодуючих 474 540, померло - 26 479; 15 квітня - 493 644 ( ізних діти 262109), померло - 27 809. Аналізуючи дані можемо простежити, що за 10 днів число голодуючих зростало десятками тисяч, теж саме було і з померлими, варто взяти до уваги, що в деяких селах подібний облік не вівся, тому ці числа були значно більші. Схожі дані від 6 червня показують ситуацію по районах Київщини, найбільш постраждалими є наступні райони:  Богуславський 30 917 голодуючих, Білоцерківський 30 536, Ставищенський 17 129, Обухівський 14 113, Ржищевський 13 987, Рокитнянський 12 242,    Сквирський 16 236, Тетіївський 10 480. В решті районів число більше 10 тисяч .

Смертність дітей становила більше 50% загальної кількості померлих. За роки голоду кількість учнів зменшилася на 1 млн. 71тис. Відсутність у деяких селах учнівсько- педагогічного колективу становила 96-98 %.

Для забезпечення життєдіяльності дитячого організму необхідно було мати щодня: 300 г хліба, 1 слянка молока, 0,5 яйця, 5 г цукру, 5 г жирів і 25 г м’яса.

   

   Зрозуміло, що ситуація в Україні була на стільки катастрофічною, що не реагувати на неї вище партійне керівництво СРСР не могло. Москва причину катастрофи в Україні вбачала в невмінні української парторганізації оперативно  керувати республікою, в невмінні правильно і швидко провести в життя і    зреалізувати всі плани колективізації та хлібозаготівель, в притупленні класової   чуйності, в невмінні вчасно викрити саботаж куркулів та націоналістів в Україні взагалі і в партії зокрема, в невмінні знайти винних у провалі хлібозаготівель і,  нарешті, в гнилих антидержавних тенденціях про надмірні, нереальні темпи і  плани]. Косіор інформував Кремль: «У нас є окремі випадки і навітьокремі села голодуючі, однак це не результат місцевого головотяпства, перегинів, особливо серед колгоспників. Всілякі розмови про голод на Україні треба категорично відкинути».

Е) Режим  "чорних дощок»   У боржниках опинилося 94% усіх колгоспів України. Однак радянська влада пішла на жахливий злочин, увівши натуральний штраф й перетворивши голод на Голодомор: у кого з селян на початку 1933 року під час обшуку не знаходили хліба, забирали у вигляді штрафу за борг  усе продовольство. З весни 1932 р. голод набув повального характеру, вимирали цілі села Одним з найжахливіших заходів в історії репресивної політики ВКП(б) проти селянства (і українського селянства у перше чергу) стало запровадження так званого режиму "чорних дошок" щодо колгоспів, сіл, районів та навіть окремих осіб.

Сам термін "чорна дошка" має довгу історію - є свідчення, що принаймні з 1920 року українські села і навіть цілі волості, які не виконували продрозкладки, чинили опір продзагонам, оголошувалися "чорнопрапорними".

Туди направлялися каральні загони, звідти брали заручників, і не завозили промислові товари.

Відновлення "чорних списків", "чорних дошок" надалі було пов'язане із заготівельною кампанією 1928-1929 років, наступною колективізацією та розкуркуленням, коли села, що не виконували відповідних завдань, оголошувалися "отстающими", а передовиків заносили на "червону дошку".

Такі ж терміни використовувалися і щодо промислових підприємств, які не виконували планових завдань, не розгортали соціалістичного змагання.

За період Голодомору 1932-1933 років термін "занесення на чорну дошку" отримав друге дихання та інший зміст: процедуру занесення на "чорну дошку" офіційно визнали як репресивний захід.

Його вже пов'язували не стільки з невиконанням показників заготівлі хлібу, а з особливими репресіями щодо сіл та окремих регіонів, які до того ж і чинили активний чи пасивний спротив політиці партії.

Певні відомості дозволяють нам стверджувати, що такі репресії, як і сам термін, почали вживатися ще навесні 1932 чи навіть восени 1931 року.

Узагальнення відомостей щодо "чорних дошок" дозволяє стверджувати, що до літа 1932 р. цей вид репресій використовувався спорадично; влітку набув певного поширення, а з жовтня - досить широкого застосування, яке оминуло, здається, лише Вінницьку та Харківську області з числа тодішніх адміністративних одиниць УСРР. Принаймні документів щодо таких репресій до осені поки не знайдено.

Пояснюється факт такої "осінньої" активізації репресивних заходів тим, що фактично тільки з листопада, за зізнанням генерального секретаря ЦК КП(б)У С. Косіора, "розпочали підіймати партійну організацію на хлібозаготовки".

Нормальною мовою це означало, що восени 1932 р., коли врожай був весь зібраний, а інших джерел харчування вже не було, настав час зробити життя народу нестерпним, кинути всі сили компартійного апарату від верхнього ешелону до низових партосередків на боротьбу з селянством.

Саме в цей період вище партійно-радянське керівництво вирішило підтримати таку місцеву "ініціативу", яка повністю вписувалася в стратегію ескалації боротьби за фізичного нищення українського селянства.

Ініціатором його всеукраїнського застосування як заходу створення повністю неможливих умов для проживання у певній місцевості стало Політбюро ЦК КП(б)У.

Вперше сам термін "чорні дошки" та його трагічний зміст на всеукраїнському рівні фігурували в уже згаданій постанові республіканського компартійного штабу від 18 листопада 1932 р. серед "заходів з посилення хлібозаготівель", які застосовувалися для подолання "куркульського впливу".

Зміст репресивних дій був таким:

- негайно припинити всю торгівлю (як державну, так і кооперативну), постачання будь-яким крамом, а наявний вивезти;

- припинити також колгоспну торгівлю;

- припинити кредитування у будь-якій формі і дотерміново стягнути раніш видані кредити та інші фінансові зобов'язання;

- провести ретельну "чистку" складу колгоспів та низових органів влади від "контрреволюційних елементів"ix.

Офіційним державним актом, що запровадив такий режим, стала постанова РНК УСРР "Про боротьбу з куркульським впливом в колгоспах" від 20.11.1932 та Інструкцією до неї (досі не опубліковані дослідниками Голодомору).

Зокрема, інструкція передбачала "щоб подолати куркульський опір хлібозаготівлям, встановити занесення на "чорну дошку" колгоспів, що злісно саботують здачу (продаж) хліба за державним планом". І далі дослівно переказувався зміст компартійної постанови, але вже українською мовою.

Правом занесення колгоспів на "чорну дошку" наділялися облвиконкомиx.

Під час складання списків для занесення на "чорну дошку" до уваги бралися не тільки проценти виконання плану хлібозаготівель, але і політичне минуле села, починаючи з 1919 року: наявність серед його уродженців активних діячів УНР та повстанського руху, участь селян у "куркульських повстаннях" 1920-1921 років, негативне ставлення до колективізації та розкуркулення тощо.

Політично-пропагандистська складова репресивної кампанії вимагала, щоб обраний для занесення об'єкт виглядав вагомим, знаним у регіоні.

Л. Каганович під час поїздки Одещиною в грудні 1932 р. зафіксував у щоденнику щодо Доманівського району: "На чорну дошку обрані невдало маленькі колгоспи в 18 та 26 дворів". Таке зауваження може слугувати підтвердженням думки, що невиконання хлібозаготівельних планів було лише приводом для вжиття репресійxi.

Вінницький обком партії інакше підійшов до справи: С. Мазурівка Хмельницького району мала потрапити на "чорну дошку" за те, що тут народився "петлюрівський отаман Хмара", а Карпівці Чуднівського району - як "відоме на Волині петлюрівське село в минулому".

Село Турбів Липовецького району заслужило покарання за "велику засміченість петлюрівським елементом, участь весною в Плисківській справі". Центральна українська влада охоче підтримувала такі місцеві ініціативи, спрямовані на подальше розкручування маховика репресій. Тому 6 грудня 1932 р. була схвалена спільна постанова ЦК КП(б)У та РНК УСРР "Про занесення на "чорну дошку" сіл, які злісно саботують хлібозаготівлі".

Згадана постанова суперечила попередній (від 18 листопада), адже об'єктом занесення на "чорну дошку" стали не колгосп як одиниця "соціалістичного" господарювання, і навіть не сільрада як адміністративна-господарська одиниця, а село, тобто певна місцевість з усіма її мешканцями - колгоспниками, одноосібниками, кустарями, робітниками, вчителями тощо.

Це, поза сумнівом, зайвий раз підкреслювало, що метою більшовицької політики все ж такі було не виконання плану хлібозаготівель (це використовувалося лише як привід), а нищення селянства і всіх, хто жив на селі.

Республіканська "чорна дошка" означала, крім усіх згаданих репресій, додаткові значні акції з боку органів центральної та місцевої влади.

На кінець листопада - грудень 1932 року припав пік "чорнодощечних" заходів.

Тоді на "чорну дошку" були занесені більше 80 % усіх населених пунктів, колгоспів, сільрад, районів, щодо яких відомо застосування таких репресій. У листі ЦК КП(б)У до ЦК ВКП(б) 8 грудня називалася цифра у 400 колгоспів, щодо яких вжили цей репресивний захід, але очевидно, що це - не остаточна цифра, адже тільки Дніпропетровська область на початок грудня 1932 р. давала більше половини загальної чисельності.

Точні підрахунки провести неможливо, адже нині неможливо з'ясувати, скільки таких колгоспів було в кожному районі, сільраді, окремому селі.

Доведений до широкого загалу перелік репресивних заходів, пов'язаних з перебуванням на "чорній дошці", постійно доповнювався.

Є свідчення, що Держбанк УСРР теж приклав до цього руку. Так, наказ керівника Тростянецької його філії зафіксував, крім дотермінового стягнення з селян усіх видів позики, також закриття всіх рахунків відповідних колгоспів.

Але навіть таке широке розуміння і застосування репресивних заходів не задовольняло вище партійне керівництво.

За свідченням щоденника Л. Кагановича, той заявив: "Чорні дошки" не доводять до кінця. Тому результатів від них майже немає. Де заборонено торгувати - торгують активно. Грошові штрафи збираються всього 25-30 % від призначеної суми. Організаторів саботажу більшою мірою ще не виявили"

Сам Л. Каганович, виступаючи кількома днями пізніше на бюро Одеського обкому компартії, закликав до посилення тиску на селян, використовуючи картярський термін: "Треба село взяти в такий "штос", щоби самі селяни розрили ями".

Згаданий "штос" створювався під пильним компартійним контролем. За станом справ у занесених на "чорну дошку" населених пунктах та колгоспах постійно слідкували.

Репресіям, пов'язаним з режимом "чорних дошок", були піддані мешканці практично половини районів та міськрад тодішньої Української РСР, за виключенням Дніпропетровської області, де такий режим панував на території всіх без виключення адміністративних одиниць області.

Певні опосередковані ознаки свідчать, що і вся Україна фактично була занесена на московську "чорну дошку", або принаймні переживала м'який її варіант - "товарну блокаду".

Сумнозвісна постанова ЦК ВКП(б) та РНК СРСР від 14 грудня 1932 р. про хлібозаготівлі в Україні, на Північному Кавказі та Західній області в останньому пункті містить дозвіл на завезення товарів до українського села "на відміну старого рішення" з наданням права особисто С. Косіору та В. Чубарю призупиняти постачання ними "найбільш відсталих районів".

Під "старим рішенням" малася постанова ЦК ВКП(б) та РНК ССРР від 8 листопада 1932 р. про призупинення відвантаження товарів для села всіх областей України доти, доки "колхозы и индивидуальные крестьяне не начнут честно и добросовестно выполнять свой долг перед рабочим классом и Красной армией в деле хлебозаготовок и не будет таким образом организовано партийными и советскими организациями Украины действительного перелома в хлебозаготовках".

Це означало повну "товарну блокаду" всього українського села, внаслідок чого там неможливо було придбати жодного цвяху, будь-якого інструменту, солі, гасу тощо. До речі, і не тільки села: союзний план постачання міст України "промкрамом" у третьому кварталі 1932 р. практично не виконувався. 

Таким чином, повсюдне запровадження репресивного режиму "чорних дошок" в Україні 1932-1933 років було дієвим знаряддям центральної влади у боротьбі з українським селянством.

Боротьба йшла не на життя, а на смерть, і занесення певного села, району на "чорну дошку" означало наближення такої смерті впритул.

Список занесених сіл і колгоспів на "чорну дошку" по Ржищівському районі Київської області :

Велико-Букринська с/р (к-п "13-річчя Жовтня"), Мало-Букринська с/р (артіль ім. Леніна), с. Б.Щучинка (к-п "Заповіт Ілліча"), с. Воронівка (к-п "Спартаковець"), с. Гребені (к-п "Червоний промінь"), с. Грушів (к-п "1 травня"), с. Демовщина (к-п "Сівач"), с. Драчі (к-п "Надія"), с. Дударі (к-п "Молодецьке"), с. Зікрачі (к-п "Новий шлях"), с. Кип'ячка (к-п "Нове життя"), с. Колесище (к-п "3-й вирішальний"), с. Кузьминці (к-п "Ударник"), с. Македони (к-п ім. Косіора), с. Пії (к-п "Червоний плугатар"), с. Пивці (бурякорадгосп), с. Юшки (к-п "Правда"), с. Ромашки (к-п "Розорані межі"), с. Стайки (к-п "Перемога"), с. Стрітовка (к-п "Шлях до комунізму"), с. Тулинці (к-п "Україна"), с. Уляники, с. Халча (к-п "Шлях до комунізму");

Спогади ржищівчан про голод. (Повідомлення учнів про голод в місті)

-              А чи знали про голод в Радянському Союзі за його межами?

Такий масштабний голод неможливо було приховати.

1. Гарет Джоунс – британський журналіст, автор понад 20 статтей на тему голоду. Він, порушивши заборону на в'їзд іноземних журналістів до України, нелегально здійснив поїздку Харківською областю. 29 березня 1933 року Гарет скликав конференцію в Берліні, на якій вперше публічно заявив про Голодомор.

Причиною візиту Гарет Джонс назвав прагнення ознайомитись із процвітаючими заводами. От тільки Харків чоловік так і не відвідав, зійшов з потяга на півдорозі та розпочав мандрівку селами. Побачене жахало. Свої спостереження, а також розповіді очевидців він записував у щоденники.

«Голод практично скрізь. І мільйони вмирають від нього. Я ходив кілька днів Україною, там не було хліба, у дітей боліли животи, всі коні та корови повмирали, й люди також вмирали з голоду. Терор набув нечуваних масштабів,»– написав Гарет Джонс.

Радянська влада всяко намагалась спростувати гучну заяву журналіста, однак він наводив все нові докази, які підтверджували явище геноциду.

"Я пройшов через безліч сіл і 12 колгоспів. Скрізь я чув плач: "У нас нема хліба. Ми помираємо!" Більшість офіційних осіб заперечують існування будь-якого голоду, але через кілька хвилин після одного такого заперечення в потязі я насмілився кинути на підлогу шматок зачерствілого хліба. Наче куля селянин кинувся на підлогу та поглинув його. Те саме повторилось зі шкіркою апельсина", – описав події на території сучасної України Гарет Джонс.

2. Александр Вінербергер — австрійський інженер-хімік, який протягом 19 років пропрацював на хімічних підприємствах СРСР. Відомий тим, що перебуваючи в Харкові створив та зберіг фотографії Голодомору 1932—1933 років, які є єдиним фотосвідченням геноциду українського народу в місті.

Отже інформація про голод просочувалась у маси, незважаючи на заборону.

 НАСЛІДКИ ГОЛОДОМОРУ В УКРАЇНІ

Коли дослідники говорять про Голодомор 1932-33 рр., мається на увазі період з квітня 1932 по листопад 1933 рр. Саме за ці 17 місяців, тобто, приблизно за 500 днів, в Україні загинули мільйони людей. Пік голодомору прийшовся на весну 1933 року. В Україні тоді від голоду вмирало 17 людей щохвилини, 1000 - щогодини, майже 25 тисяч - щодня...

Найбільш постраждали від голоду території теперішніх Полтавської, Сумської, Харківської, Черкаської, Київської, Житомирської областей. Смертність населення тут перевищувала середній рівень у 8-9 і більше разів. Голод охопив весь Центр, Південь, Північ та Схід сучасної України. В таких же масштабах голод спостерігався у тих районах Кубані, Північного Кавказу та Поволжя, де жили українці.

З урахуванням непрямих жертв (внаслідок повного фізичного виснаження, тифу, кишково-шлункових отруєнь, канібалізму, репресій, самогубств на ґрунті розладу психіки та соціального колапсу), за приблизними підрахунками, голодомор забрав життя 14 мільйонів людей.

Голодне лихоліття, яке охопило адміністративні райони з населенням понад 40 млн.осіб і тривало майже два роки, явище не стихійне, а цілком рукотворне.

За антиукраїнською спрямованістю та масштабністю застосування, голод 1932-33 рр. виявився найжахливішою зброєю масового знищення та соціального поневолення селянства, якою скористався тоталітарний режим в Україні.

Повна безвихідь ситуації змусила на Дніпропетровщині звернутися до абсолютно неморального засобу – нагороди за донос. Кожний, хто вказував, де сусід ховає зерно, одержував від 10 до 15% виявленого як премію. 17 лютого цей ”досвід” поширився на всю республіку у формі спеціальної урядової постанови.

Насіннєва проблема відійшла на другий план після того, як секретар ЦК ВКП (б) Постишев добився прийняття 25 лютого постанови РНК СРСР і ЦК ВКП (б) про виділення Україні позички в розмірі 20 млн. пудів зерна. Фактично, телеграфний дозвіл на використання розміщених у республіці державних запасів хліба для харчування голодуючих у розмірі 3млн пудів надійшов 19 лютого. Всього до кінця квітня республіка одержала 22,9 млн. пудів насіннєвої позички, 6,3 млн. пудів фуражної позички, 4,7 млн. пуді продовольчої позички і 400 тисяч пудів продовольчої допомоги.

Про те, що на селі відбувається щось страхітливе, знали всі. Біженці заповнювали міста і вмирали сотнями просто на вулицях. Інформація про голод проникала й за кордон. Намагаючись врятувати від голодної смерті дітей, селяни везли їх до міст і залишали в установах, лікарнях, просто на вулицях. Лавина голодних смертей наростала з місяця в місяць аж до початку літа. Така інформація ретельно приховувалася від народу. Сталін говорив про успіхи міжз’їздівського періоду, з підкресленим натиском відзначав, у контексті з цифрами про зростання національного доходу і промислової продукції.

Аналіз даних демографічної статистики 30-х рр. свідчить, що прямі втрати населення України від голоду 1932р. становили близько 150 тисяч чоловік. 1933р. голодною смертю загинуло від 3 до 3,5 млн. чоловік. Повні демографічні втрати, включаючи зниження народжуваності, сягали в 1932-1934 рр. 5 млн чоловік. Не менше мільйона загинуло на Кубані. Голод у 1933р. був наслідком спроби здійснювати соціалістичне будівництво воєнно-комуністичними методами. Проте примусова колективізація і накладена на колгоспи продрозкладка призвели до глибокої деградації сільського виробництва, яка так дорого, так боляче і невідшкодована обійшлася країні й народові.

Кліп  «Остання колискова»

-Чому події голодомору були оточені атмосферою секретності?

Підсумок уроку

1)  Історична задача

 У листі С. Косіора до Й. Сталіна від 15 березня 1933 р. стосовно посівної кампанії зазначається: «Те, що голодування не навчило ще багатьох колгоспників уму-розуму, показує незадовільна підготовка до посіву». Якого «уму-розуму» прагнула навчити Компартія колгоспників?

2)Чому такий прекрасний світлий намір більшовиків працювати в колективі обернувся для українського селянства трагедією?

3) Як потерпали від голоду1932-1933 років жителі нашого міста?

2. Рефлексія слухання пісні О.Білозір «Свіча»

- Чи можна виправдати сталінський терор голодом? Чому?

Заключне слово вчителя:

У 1933 р. в Україні було штучно спровоковано тотальний голод, у результаті якого загинуло близько 7 млн осіб (тобто кожний четвертий її житель). Україна вимирала від голоду, а більшовицьке керівництво продавало зерно за кордон, в основному до Німеччини. Факт голодувсіляко приховувався. Після Голодомору знелюднені регіони України (особливо її південні й південно-східні області) почали масово заселятися представниками з Росії. Загалом в Україну було переселено 117. 149 осіб.

Домашнє завдання:    Опрацювати відповідний  матеріал підручника.