Наш смуток і біль – Афганістан.

Тема. Наш  смуток і біль – Афганістан.

Мета. Розширити знання дітей про історичні події афганської війни; дати оцінку інтернаціональному обов'язку, який виконували радянські війська в Афганістані; вміти характеризувати підсумки цієї війни; виховувати повагу і шану до воїнів-інтернаціоналістів.

Обладнання: фотографії воїнів – інтернаціоналістів,презентація, мультимедійний центр.

Хід заходу

Вчитель. (слайд 1)

 Так уже склалося, що на кожне покоління українського народу випадає якесь випробування. На покоління 30-х років – Голодомор, 40 – х –Друга світова війна, а на покоління 80 –х Афганістан.

  Афганістан… Уже  майже 40 років у нашій свідомості прописалося це слово не як географічна назва далекої мусульманської країни, а як синонім людського лиха, справжнього людського пекла.  На  війну до Афганістану було відправлено тисячі  молодих хлопців. За кожним воїном-афганцем – своя доля, свій життєвий подвиг, свій крок у безсмертя. У страхітливому полум’ї війни народжувались молоді солдати і командири, які з перших днів служби в Афганістані пізнали ціну життя, ціну справжньої чоловічої дружби, ціну взаємовиручки і взаємопідтримки, склали екзамен на зрілість, мужність і гідність

Учень (слайд2)

-         З  чого  починається  пам’ять?

      -         З  рідного  села  і  домівки…

      -         Із  дощику  та  сонячного  дня?

      -         Із  квітки, що  розцвіла  у  саду…

       -         А  якщо  вона  починається  з убивства!

       -            А  якщо  зі  сліз?

       -         А  якщо  із  повітряної тривоги ?

       -         Якщо  вона  починається  із  далекої  дороги? 

       -         А  якщо  із  недитячого  знання,  як  живе  перетворюється  на  мертве….

     -         Війною  починається  пам’ять…

Звучить афганський намаз (слайд 2)

Вчитель Чи треба взагалі згадувати про війну!  Деякі кажуть, що не треба. Я думаю, що треба. Треба до тих пір, поки людство неспроможне бути сказати: «Ми не тільки не хочемо війни, ми зробили все, щоб її не було, і її не буде!». Сьогодні ми зібралися., щоб вшанувати пам’ять тих, хто поліг на афганській землі..  

Ведучий 1.     Молоді юнаки ходили  до школи, відвідували  дискотеки, залицялися до дівчат. Коли прийшов час, вони були призвані  до лав Радянської армії.

Учень(слайд 3)

Вся вулиця на службу проводжала

Улюбленця свойого  – Василя,

А парубчак потрапив до Афгану.

А там уже не служба. Там війна !

А там стріляють, звісно ж, із-за рогу.

А там ані фронтів, ані тилів.

А там уже покладено, їй-богу,

Багато наших  Василів !

     В країні досить виплавлено цинку –

     Всім Василям убитим по труні.

     Хто зможе дати правильну оцінку

    Оцій такій неправильній війні?

    Чи той, хто із найближчої трибуни

    Одягнутий в кольчугу орденів

    Послав на смерть довірливих і юних

    В патріотизмі зрощених синів?

    Чи той, хто у районнім виконкомі

    Від імені народу засіда

    І відмовляє батькові в прийомі,

    коли у домі – цинкова біда?

    Нам не прикрити рани орденами

    І квітами жахливої труни,

    Гріхом найтяжчим нависа над нами

    Свинцева тайна «хитрої» війни.

Кліп «Пришел приказ» (слайд 4)

 Ведучий 2. (слайд 4)

25 грудня 1979 року Радянські війсь¬ка були введені в Афганістан для виконання інтернаціонального обов'язку. Багатьом із них ніколи вже не повер¬нутися до рідної хати, не побачити ні рідних, ні неба, ні гарної землі. Вони поляжуть навіки. Кого поховають товариші, хто пошматований розле¬титься в прах на гігантських фугасах. І тільки гнівний його дим понесуть над землею східні вітри. . Кажуть, що час – найкращі ліки, хоча роки минають, а пам’ять вперто вертає усіх назад, коли наші  керівники взялися наводити лад  на чужих територіях, віддавали абсурдні накази.

Учень. Неоголошена війна,

Що глуздом не благословенна,

 Ввійшла в свідомість, в наші гени

І болем душу розтина.

В ім’я нездійснених ідей

Послали хлопців до Афгану…

Не один рік війна іде

І кровоточать свіжі рани.

Якого дня, якої ночі,

В якім бою не знали ми,

Заплачуть виколоті очі

Уже червоними слізьми.

В труні із цинку їх відправлять

На Україну назавжди…

Вже час сказати, хто ж насправді

Людей на смерть послав туди.      (Ржищівський поет. Б.Дегтярьов)

 Учитель

Зупинимось коротко на історії Афганістану, щоб  зрозуміти хоч трохи цей народ, його звичаї та традиції.

Учень.

Афганістан – це країна Середнього Сходу, яка нараховує майже 15 млн. жителів, в  основному мусульман. Після ІІ світової війни Афганістан залишався вкрай відсталою в економічному відношенні країною. Було кілька підприємств легкої промисловості. На яких працювали 3 тисячі робітників. ¾ оброблюваних земель перебували в руках поміщиків, але працювали на них селяни –орендарі. Влада в країні належала  королю Мухаммаду  Захіршаху.

У 50-х. Роках в Афганістані почалися зміни. СРСР  надавав

Афганістану технічну, фінансову та іншу допомогу. Економіка країни покращала. Представники афганської інтелігенції, зокрема офіцерства, що отримали освіту в СРСР, забажали внести в афганське суспільство початки „соціалізму”. Саме вони в 1965 р. створили Народно-демократичну партію Афганістану.

27 квітня 1978 року в країні відбувся квітневий переворот, в результаті якого був скинутий режим Дауда. А 30 квітня  було проголошено Демократичну республіку Афганістан.

 Для радянського керівництва самий факт перевороту виявився несподіванкою. Але воно вирішило підтримати новий уряд. На допомогу „афганським товаришам” були направлені радники з числа партпрацівників. А в грудні 1978 р. був підписаний Договір про дружбу і співробітництво між СРСР і ДРА.

  Нова влада почала проводити в країні реформи. Наприклад, націоналізувалися засоби виробництва, створювалася система державної торгівлі.

   Земля конфісковувалась у поміщиків і передавалась селянам з порушенням усіх звичаїв і тому селяни відмовлялися від неї. Релігійна система освіти змінювалась світською, вводилось спільне навчання юнаків і дівчат. Скасовувався калим за наречену.

   Перетворення викликали незадоволення в різних верствах населення, яким такий „соціалізм” був цілком чужий. Цілком природно,що в такій мусульманській країні як Афганістан, ці реформи не пішли далі (на 15 млн. населення – 15 тис. мечетей та 250 тис. священиків ).

   Перші великі збройні виступи проти режиму ДРА відбулися у березні 1979. З цього часу тут почалась багатолітня громадянська війна.

   Не маючи жодних реальних сил впоратись з нею, уряд звернувся по військову допомогу до СРСР.

Ведучий 3. (слайд 5) 25 грудня 1979 року радянське  керівництво направило до Афганістану війська, одночасно усунувши за допомогою своїх десантників Аміна і  посадивши на його місце  Бабрака Кармаля.

   Війна розгорялась все більше і  більше і була направлена передусім  проти  радянських військ, що розглядалися  як окупаційні. Стотисячна радянська армія  контролювала тільки великі населені пункти,та й то далеко не всі. Нерідко на сторону моджахедів (повстанців) переходили цілі підрозділи армії ДРА, оснащені радянською зброєю. Слід зазначити, що наша армія не програла жодної битви.

    Війна безжально перекреслила тисячі  молодих життів, переінакшила надії, плани, понівечила тіла і долі  Молоді люди йшли туди не за орденами і медалями, свято вірячи, що виконують свій інтернаціональний обов’язок.

 (Пісня і уривок із кінофільму « Афганістан») (слайд 6)

Ведучий 4. (слайд 7)

Потрапивши на палаючу афганську землю, мужні воїни-інтернаціоналісти всім сер¬цем прийняли її біль, як свій, і до останнього по-диху захищали інтереси її багатостраждального народу. В тій страшній війні загинув ржищівчанин, випускник нашої школи Мулявко Андрій.

Учень. 30 квітня 1983 р. Андрія Мулявка призивають до Збройних сил СРСР.

Першим місцем служби молодого бійця стало м. Мари (Туркменістан), де він освоював ази військової справи – прийняв присягу, пройшов курс молодого бійця.

У липні 1983 р. Андрія направляють в м. Шинданд (західний Афганістан).

Військовим завданням “Бога війни” – артилерії, в усі часи була артилерійська підготовка перед початком будь-якого бою. Так було і в військах, в яких служив А.Мулявка. Він був оператором-навідником САУ (самохідної артилерійської установки), що належала до важкої артилерії.

Подібна військова техніка залишала військову базу лише тоді, коли виходила на бойову операцію. Саме тому душманська розвідка, помітивши вихід важкої техніки в гори, чітко зрозуміла, що якомусь із бандформувань буде непереливки.

Для моджахедів вважалось великим подвигом вивести з ладу подібну техніку, яка за силою бойового удару була набагато ефективніші за танк.

За більше як півроку ведення бойових дій Андрій брав участь у 11 бойових операціях, під час проведення яких проявив себе сміливим і точним у виконані свого військового обов’язку.

15 квітня 1984 року їхній полк вийшов на операцію в район кишлаку Кежак. Після успішного проведення артилерійського обстрілу, згорнувши артилерійське спорядження для того, аби пропустити в гори менш легку техніку, їхній розрахунок потрапив під шквальний обстріл озвірілих від страху душманів. Під час цього бою оператор-навідник Андрій Мулявко був тяжко поранений

17 квітня, вже у шпиталі, від отриманих ран Андрій помер, не приходячи до свідомості.

За мужність, стійкість та відвагу, проявлені в бою, Указом Президії Верховної Ради СРСР рядового Мулявко А.А. нагороджено орденом Червоної Зірки посмертно. Похований Андрій у м. Ржищеві на міському цвинтарі.

Учень   (слайд 8)

Минають дні, ідуть роки.

Життя листки перегортає.

А біль Афгану - навіки,

В душі чомусь не замовкає.

Я повернувся з тих завій,

але тривожать сни, як рани,    

що ми ведемо смертельний бій,

і що товариш все ще з нами.

Гірський суворий перевал,

Розщелина… Важке каміння…

Товариш мій від кулі впав,

І смерть нагадує про тління.

Живу. Андрія вже нема.

Немає сина, брата, друга.

І тиша скрикує німа,

І не стихає в серці туга.

Я там, ще й досі на війні,

Обличчя вгадую знайомі

Із другом бачуся у сні.

І кличу все його додому…

  Учень .І невже можна забути оту згорьовану неньку, оту ранню сивину, оті виплакані сльози над «цинковими» хлопчиками, яких у Союз привозив «чорний тюльпан». Так називали літак, який щодоби вивозив труни  загиблих до Союзу.

Відеокліп  «Чорний тюльпан» О.Розенбаум (слайд )

Солдати гинуть. І кожна смерть страшна. А як страшно, коли не хочеться помирати у 18-19 років, коли ще тільки починається життя.

Учень

Ховали  інтернаціоналіста,

Блищала  глухо  цинкова  труна,

Нестерпно  пахло тополиним  листом

І  плач дівочий танув, як  струна.

Руда  земля розверзлась чорнотою.

Чекає хижо мовчки на  своє…

А  мати  на  колінах  у  болоті  обмацує  труну:

Чи  ж  там  він  є?!!

Стоять,  відводять  очі  в  бік  солдати…

І  шепотить  солдатик,  ледве  чуть:

- Не  велено, не  можна  відкривати…

Не  велено…

Уже  струмки  течуть,  уже  весна  така глибока, рання.

Учора  вже  летіли журавлі.

Таке  врочисте  вийшло  поховання:

Школярики  стоять,  учителі.

А  голосок  дівочий  квилить,  квилить

Соромиться  кричати  на  весь  світ…

Кого  клясти,  кого назвати  винним?

І  що  той  світ,  хіба  він  дасть  отвіт?

На  хрест  сусідній  похилився  тато,

Похнюпилися  братики малі…

В  селі  ховали  воїна-солдата,

У  мирному  вкраїнському селі.

(Пісня «Была я маленькой девчонкой»( слайд 9)

Ведучий 5. Сьогодні ми схиляємо голови перед пам’яттю загиблих  воїнів-інтернаціоналістів, які  не повернулися живими до батьківських осель.

Учень

Хвилина мовчання…

Пекуча й терпка як сльоза.

     Хвилина мовчання –

В ній наша любов воскреса.

Навік в нашім серці

Безсмертних імен цих звучання

Хвилина мовчання…

Ведучий 6. Прошу встати і вшанувати пам’ять загиблих хвилиною мовчання. (слайд 10)

Ведучий 7. (слайд 11)

Не відболить це горе, не виплачеться і не відпечалиться на нашій землі, допоки житимуть батьки, брати і сестри, вдови і діти підступно винищених у горах Афганістану синів України. Вони  були б добрими майстрами, вчителями, лікарями, робітниками, справжніми господарями своєї землі. Але чужа війна відібрала у них таку можливість.. Не повернулися вони додому…

Ведучий 8. Про виведення військ питання розглядалось ще у 1980 році, але часта зміна керівників СРСР у 80-х роках загальмувало це питання. І  тільки в 1985 році, з приходом до влади Горбачова, процес переговорів по Афганістану був відновлений.

Бачачи всю безперспективність та згубність продовження війни, нове радянське керівництво в 1986 році прийняло рішення поступово вивести війська з Афганістану, зберігши там дружній режим. Щороку  СРСР витрачав на цю війну 3 млрд. доларів і 800 млн. на підтримку кабульського режиму. Однак воєнні дії не припинялися.

Ведучий 9.(слайд 12)   Восени1988 року за наказом з Москви розпочалася операція «Тайфун». Радянська авіація завдала нищівного удару по кишлаках уздовж траси Кабул – Саланг, якою мали виводити війська. 15 лютого 1989 року останній  радянський солдат залишив афганську землю.

Ведучий  10. Через цю безглузду війну пройшли 700 тисяч чоловік. І серед них 30% були українці. Звання Героя Радянського Союзу було присвоєно 72 військовослужбовцям, з них – 12 українцям. 15 тисяч воїнів загинуло у радянсько-афганській війні.

Ведучий 11. Статистика свідчить : 160 тисяч наших співвітчизників, українців, брали участь у цій війні. 3360 не повернулися; з них 3280 загинуло, а 80 пропало безвісти чи потрапило в полон. Понад 8 тисяч були поранені, 3560 стали інвалідами. 550 вдів. 711 сиріт. Такий рахунок Афгану.

Ведучий 12. Вже 30 лiт минуло вiдтодi, як вивели з Афганiстану радянські війська, але рани цiєї війни кровоточать i досi. Не можуть матерi забути загиблих та покалiчених синiв, а дружини та дiти своїх чоловiкiв i батькiв. Ми маємо знати про страшнi подiї безглуздої афганської вiйни i пам’ятати, що і серед нас живуть люди, якi в 20-30 рокiв стали свiдками й учасниками воєнних подiй. І ми маємо пишатися їхньою мужністю, героїзмом, подвигом.

Ведучий 13.Сьогодні в Ржищеві проживають воїни-інтернаціоналісти –

Кохановський М. (слайд 13)

Білека О. (слайд 14)

Чебанюк О.

Роговець В.(слайд 15)

Воропай Р.

Ананьєв М.

Коробенко В.

Шевченко М.(слайд 16)

Шепета В.  (слайд 17)

Путієнко М.

Тугай В.

 (Пісня « Седой парнишка» (слайд 19))

Ведучий 14.По-різному склалися їхні долі,але пам’ять у них одна.  Скільки горя випало на їхнє покоління! Вони пізнали ціну життя, в яке цілили кулі душманів. Їхні друзі  через поранення вже ніколи не побачать ласкавого сонячного променя,облич рідних і друзів,інші – ніколи не пробіжать босоніж по траві. Але вони  мудрі. Вони уміють прощати і любити. Для тих, хто побував в Афганістані,  і зараз перед очима постають  жахливі картини боїв, обличчя товаришів, які загинули, а ночами сняться кошмарні сни.

Учитель:

  У житті ветеранів є чимало дат – радісних і скорботних. Щороку у ці дні в скверах і парках біля пам’ятників афганцям збираються бойові побратими, згадують обпалені війною молоді роки, стоячи мовчки і не цокаючись п’ють третій тост за тих, хто не повернувся.

Поставте скибку хліба на стакан

І голови схиліть в скорботі вічній

За тих, кого убив Афганістан,

Чиї він душі зранив і скалічив.

О, Україно! Ніжно пригорни

Усіх живих своїх синів, як мати,

Щоб ми уже не бачили війни,

Не чули щоб ніколи звук гармати

Ведучий 15. (слайд 20)

15 лютого ми відзначаємо як день виводу радянських військ з Афганістану. Але ця війна назавжди з болем відгукуватиметься в серці нашого народу. Воїни – інтернаціоналісти нині працюють, живуть будденним цивільним життям. Але безпомилково можна сказати : великий запас мужності й любові до життя зберегли вони у своїх серцях назавжди.

Пісня «Будем жить» (слайд 21)