Ржищівський католицький монастир Ордену Тринітаріїв

Міністерство освіти і науки України

Департамент освіти і науки Київської облдержадміністрації

Київське територіальне відділення МАН України

Відділення: історії та географії Секція: історичне краєзнавство

Ржищівський католицький монастир Ордену Тринітаріїв

	Роботу виконав: Грибан Павло Миколайович, учень 9 класу Ржищівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів імені Героя Радянського Союзу Олега Кошового
	Науковий керівник: Крамаренко ГаннаГригорівна, вчитель історії Ржищівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів імені Героя Радянського Союзу Олега Кошового

                                           Рецензент:

Яременко Вікторія Миколаївна,

Головний спеціаліст Наукового відділу

Управління наукового забезпечення

політики національної пам’яті

Українського інституту

національної пам’яті,

кандидат історичних наук

                                                                                        

Ржищів  - 2015

Зміст

Вступ ……………………………………………………………………………..3-5

Розділ І

Заснування Ржищівського католицького монастиря Ордену Тринітаріїв

1.1  Причини виникнення католицького монастиря……………………………...6

1.2  Характеристика Ордену Пресвятої Трійці……………………………….....6-7

1.3  Становлення дерев’яних   споруд монастиря і костелу ……...……… … . 7-9                                                   

1.4  Монастирські школа і госпіталь………………………………………………9

Розділ ІІ

Створення і діяльність мурованого монастиря

2.1 Внутрішнє і зовнішнє оздоблення костелу………………………………10-12

2.2 Добудова дзвіниці і помешкання ксьондза………………………………12-16

2.3 Костел Святої Трійці на рубежі ХІХ - ХХ ст……………………………16-18

2.4 Прихожани католицького костелу………………………………………..18-19

Розділ ІІІ

Ржищівський костел у ХХ – ХХІ ст.

3.1 Закриття католицького костелу………………………………………………20

3.2 Використання приміщення костелу за часів радянської влади………...20-21

3.3 Відновлення історичної пам’яті…………………………………………..21-23

Висновки………………………………………………………………………24-25

Список використаних джерел і літератури…………………………………..26

Додатки………………………………………………………………………..27-45  

 Вступ

Значні території нинішньої України перебували в різні часи під владою Польщі.  Природно, що на цих територіях проживало досить багато поляків. Не став винятком і Ржищів, який з 1713  по 1768 рік знаходився у складі Польщі. І хоча більшість його населення становили українці та євреї, він налічував досить значну польську громаду. Символом і основним осередком польської культури та духовності в містечку був костел. 250 років тому у Ржищеві зусиллям родини Щеніовських та отців- тринітаріїв було збудовано римо -  католицький дерев’яний костел, а також дерев’яний монастир Ордену. Монастир і костел були побудовані для поширення католицизму в краї та для викупу християн з неволі

 Актуальність  дослідження зумовлена станом вивчення даної теми в місті. Проте ці події недостатньо вивчені, потребують конкретизації і неупередженої оцінки.

Предметом  дослідження є Ржищівський католицький монастир Ордену Тринітаріїв .

Об’єктом  дослідження є історія виникнення Ржищівського католицького монастиря, його архітектура і діяльність.

Метою  роботи є дослідження виникнення, становлення, розвитку, духовного життя монастиря  та його знищення.

Досягнення мети реалізовано через вирішення наступних завдань:

1)    Опрацювати архівні документи з історії  Ржищівського монастиря Ордену Тринітаріїв;

2)    вияснити причини заснування  Ржищівського католицького монастиря;

3)    дослідити будову кляштора та костелу Святої Трійці;

4)      розкрити зайнятість тринітаріїв;

5)      проаналізувати  подальшу долю монастиря після його закриття.

Новизна  роботи полягає  в дослідженні історичної пам’ятки українського та польського народів на Ржищівщині, в свіжому погляді на польсько – українські відносини  в ХVІІІ  - ХХ століттях.

Хронологічні рамки роботи охоплюють 1740 – 2015 роки.

Стан наукової розробки теми

Дослідженням даної теми займався польський  історик і етнограф Едвард Руліковський. (Додаток 1.)   Результатом його дослідження стала праця «Sljwnik geograficzny Krolewstwa Polskiego i innych krajow slowianskich» (1889р.).

 За часів радянської влади на дослідження історичного минулого у взаєминах польського і українського народів, по суті, було накладено табу. Історичні факти, події, їх наслідки подавались однобоко – з партійної точки зору та політичної доцільності. Тому і вивченням історії римо – католицького монастиря в Ржищеві практично ніхто не займався.

Частково працювали над цією темою місцеві історики- дослідники. Зокрема, подружжя педагогів Силкіна Н.М. та Силкін С.Д. зібрали  факти про історію краю та склали в одне ціле. Так виник нарис «Ржищівський район»,  що виданий у 1962 році.

Нові підходи і бачення даної проблеми намітилися в праці В.В.Умрихіна «Історія Ржищівщини ( з найдавніших часів до наших днів) » ,що була видана в 1995 році (Додаток 2).

В теперішній час даною темою займаються наукові співробітники Ржищівського археолого – краєзнавчого музею Сергійчук Л.В. ,

  Притула Н.О. , Гудзій О.В., та науковий співробітник інституту політичних та етнонаціональних досліджень ім. І.Ф.Кураса Рубльова Н.С.,  їхні публікації друкуються на сторінках місцевої газети «Ржищів». Кожен    дослідник,  що так чи інакше торкався цієї теми, зробив свій вагомий внесок в історію рідного краю. Але  залишилось ще багато недосліджених  подій в історії римо- католицько монастиря в Ржищеві , тому темою даної роботи є дослідження періоду існування монастиря шляхом вивчення наявної наукової бази, археологічних знахідок , писемних джерел. При написанні роботи використано матеріали фондів Ржищівського археолого – краєзнавчого музею.

Практичне значення даної роботи полягає в тому , що вона є спробою допомогти землякам у вивченні історії римо - католицької церкви в Ржищеві, розширити і поглибити їхні знання з даної теми.

Розділ І. Заснування Ржищівського католицького монастиря Ордену  Тринітаріїв

1.1 Причини виникнення католицького монастиря

Після завоювання земель Галицько – Волинської Русі польським королем Казимиром ІІІ з XIV ст. починається поширення католицизму практично на всій території України. Поступово формується безліч орденів, які мають різні спрямування.

Католицизм все більше й більше проникає в душі віруючих і, насамперед, людей заможних, котрі, щоб догодити отцям церкви і королю, захистити свої маєтності і статки, поступово переходять із православ’я до католицизму.

Власники містечка Ржищів  Вороничі і їх нащадки Дзялинські не були винятком.

У першій половині XVІІІ ст. вони значну частину коштів вкладають у будівництво в Ржищеві кляштору Святих Тринітаріїв, статут якого забороняє своїм членам мати будь-яке майно. Вони мають право заробляти гроші, які йдуть до церковної скарбниці або з метою благодіянь.

1.2Характеристика Ордену Пресвятої Трійці

ТРИНІТАРІЇ – «Орден Пресвятої Трійці» ( лат. «Ordo Sanctissimae Trinitatais,OSsT) – католицький орден жебрацьких ченців. Заснований в 1198 році французьким богословом Жаном де Мата ( Додаток 3.) й пустельником Феліксом де Валуа (Валезієм) для викупу полонених християн з мусульманської неволі і давав їм можливість у монастирях доживати віку після поранень у боротьбі за віру.  Траплялися такі випадки, коли монахи самі добровільно  перетворювалися на невільників, але звільняли тих, хто був у бусурманській неволі, особливо християн. Для них це була справа честі, вони йшли на самопожертву.

Ченці, прихильники ордену, були одягнені в білі плащі з червоно –блакитними  хрестами (червона смуга – вздовж, блакитна – поперек). (Додаток 4.)

Девізом ордену стала латинська фраза «Gloria Tibi Trinitas et captivis libertas» , що дослівно перекладається як « Слава Тобі ,Трійця, а поневоленим свобода».

Герб тринітаріїв – рівносторонній хрест з ланцюгами та кайданами – символізує порятунок бранців з неволі. (Додаток 5.)

Перші тринітарії на території України з’явились 1685 року. Це були вихідці з Іспанії.

Місія Ордену Тринітаріїв виконувала одночасно військові і дипломатичні функції, займаючись захистом кордонів Речі Посполитої від нападів кримських татар і обміном полонених.

На етнічних українських землях, що входили до складу Речі Посполитої, тринітарські монастирі походили з реформованої гілки ордену – гілки босих тринітаріїв.

Люди, що проживали на українських землях постійно страждали від нападів турків і татар та, водночас, ставали щитом між ними і християнською Європою.

1.3Становлення дерев’яних будівель монастиря і костелу

 Розташування кляштору тринітаріїв саме у Ржищеві цілком виправдане, тому що далі на південь проходив кордон Дикого Поля. У XVІ – XVІІ ст. уряд Польсько – Литовської держави Диким Полем вважав українські землі, що розташовувались на схід і південь від Білої Церкви і роздавав їх магнатам і шляхті у приватну власність як незаселені, хоча там проживало українське населення. До Ржищева було перенесено і ординське управління -консисторію. Багато відомих католицьких й уніатських прелатів протягом двох століть відвідували ржищівський кляштор тринітаріїв.

У м. Ржищеві кляштор був побудований у 1740 р. коштом володарів містечка  Вороничів, які, відступившись від православної віри і бажаючи довести свою відданість католицизму і Польській короні, збудували римо-католицький монастир Ордену Тринітаріїв.[4,c.62]

Цей костел був приходським для Обухівського, Переяславського, Старченківського та інших повітів, і разом з тим, являв собою фортецю з оборонними спорудами.

Спочатку монастир і костел були  побудовані  з дерева.

В цей період Ржищевом володіли Петро і Йозиф Вороничі – сини Мартіна, Антон Кадовський і Єжи Головінський, а також частиною міста - ксьондз Антон Тишкевич, канонік Віленський. Він і продав свою частину Ржищева, як і Ходорів, в 1739 році Станіславу Щеніовському, старості Трахтемирівському, який відновив старий спалений замок у Ржищеві і став мешкати в ньому. Та його знову спалили в 1751 році гайдамаки [1,с.173].

Одночасно, очевидно, було спалено костел і кляштор. Але поки що матеріалів,  які б доводили це  не знайдено.

З фундації Станіслава Щеніовського і його дружини Урсули Нітославської 1765 р. постає у Ржищеві костел і кляштор Св. Трійці. Костел був дерев’яний, побудований на честь св. Станіслава. 1765 р. настоятелем його був ксьондз Мартіан. Щеніовський на утримання 6 монахів надав землю з помешканням і городом в поселені Чичин, з обов’язковим відправленням щороку 156 святих мес. В  1768 р. за часів Коліївщини  костел знову  спалили гайдамаки .

1780 р. помер Ігнацій Воронич, власник частини Ржищева. З дружиною своєю, Сесилією Розвадовською, був він бездітним. І тому всі його спадки перейшли до брата Якуба, кастеляна Белзького, одруженого з Жозефіною Дрогойовською. Той помер 1788 р., а його єдина донька Щесна, яка була заміжня за Ігнацієм Дзялинським, успадкувала всі маєтності на Ржищівщині .

В 1793 р. Францішек Ксаверій Щеніовський, син Станіслава, продав частину Ржищева Дзялинським, а потім Ходорів - Петрові Головінському. Але Ржищів 1794 р., потрапляє у заставу, а Дзялинських висилає російська влада до Сибіру аж до смерті Катерини ІІ.

Близько 1774 р. на місці попереднього костелу, спаленого гайдамаками, стає новий дерев’яний, в якому з 1795 р. був настоятелем ксьондз Кірекіз. В 1777 р. було в парафії 339 душ. В 1785 р. настоятелем кляштору був ксьондз Рудольф від храму св. Варфоломея. 1800 р.- ксьондз Міссуна. В 1803 р. -ксьондз Каєтан Ручеськи. 1809 і 1822 рр. - ксьондз Чернецькі . Кураторами були: 1800 р.- ксьондз Йожеф Чернецькі; 1803 р.- ксьондз Антоній Людвіч;  1819 р.- дефінатор провінції і настоятель ксьондз Мареєлін Арендт. [1,с.174].

1.4Монастирська школа і госпіталь

 В костелі були організовані школа і госпіталь для 10-ти хворих. В документах про навчальні заклади в Київській губернії за 1825 рік вказується, що при костелі кляштору св. Тринітаріїв діє Ржищівське приходське училище, засноване в 1803 р., яке складається з одного класу, тобто навчання тривало два роки. Навчали  тут читати польською та російською мовами, катехізису, арифметиці та латинській граматиці. Навчальних посібників не було, а один учитель викладав всі предмети. На перше півріччя 1825 року там навчалося 14 учнів, всі чоловічої статі, діти довколишніх католиків і діти ржищівських міщан різних віросповідань. Училище утримувалось костелом  Тринітаріїв під егідою парафіяльного ксьондза. Приходське училище  є найдавнішим навчальним закладом для дітей, заснованим у Ржищеві. [5, с.64].

Розділ ІІ. Створення і діяльність мурованого монастиря

2.1 Внутрішнє і зовнішнє оздоблення костелу

В 1813 р на місці дерев’яного монастиря збудовано мурований. (Додаток6.) Добродіями цього монастиря були Захарій Головінський та його син Зенон ,  спадкоємці Ходорова, що входив до ржищівської парафії. А в 1829 р. на місці старого костелу, настоятель кляштору Й. Чернецький за кошти Захарія Головінського встановлює мурований костел на ім’я Святої Трійці. (Додаток 7.)

Костел покладений на білому цементі, повернутий входом до міста, з великим олтарем до Дніпра, що в травні виливав води до самого костелу. Над костелом - купол піднятий на піраміді, на якій напис: « Бог є все». А у великому вівтарі - Ісус править суд. [1, с.174].

Над входом до костелу -  дзвіниця класичної середньовічної архітектури. Cклепіння внутрішнього приміщення - напівовальне. Повздовжні стіни мали вгорі напівкруглі отвори – вікна. Їх було шість. В разі потреби їх використовували як бійниці для гармат.

У середині костелу - горельєфи святих. З обох боків фігури апостолів. У горі костел мав гострий дах з високим хрестом над вівтарною частиною.   

Монастир мав вигляд добре влаштованої фортифікаційної споруди: стіни двохметрової товщини, бійниці для гармат, сторожові башти по кутках навколишньої огорожі, яка мала висоту до трьох метрів.  В цій кам’яній огорожі з західного боку були ворота. Навкруги костел оточувала болотиста місцевість і тільки з південної сторони можна було дістатися до костелу через перекидний міст, який було збудовано біля самих воріт. [10].

Під костелом знаходився великий мурований підвал. По стінах підвалу вимурувані печери на 2,5 м в глибину, на 1 м шириною, куди закладали цинкові труни з тілами покійних заможних поляків і замуровували їх там. З цього підвалу були зроблені три підземні виходи: один сполучав костел з келіями Тринітарського монастиря всередині фортеці, другий виводив до Горянщини (куток Ржищева), а третій – до польського кладовища, яке знаходиться біля території сучасної міської лікарні. В часи небезпеки польські пани втікали через ці підземні ходи.  Таким чином, костел – фортеця був призначений не тільки для релігійних відправлень, але й для захисту під час воєнних дій.[10].

Як на той неспокійний час боротьби українського народу проти засилля шляхетської Польщі, насамперед, це було місце схову шляхти під час народних бунтів.

Крім того, монастир стояв в місці впадіння р. Леглич в Дніпро, що під час повені на півроку унеможливлювало підхід до монастиря з усіх боків, крім південного.

Костел мав немалі земельні володіння, відібрані у Спасо - Преображенського православного монастиря, подаровані колись йому православними пращурами Вороничів.

Одночасно було збудовано і кляштор (келії) для монахів та настоятеля монастиря. Вони теж були цегляні, товщина стін становила 1 м , з великим на весь розмір келій , вимуруваним  підвалом.

«Парафияльные ведомости» в 1866 р. про ржищівський кляштор тринітаріїв повідомляли цікаву інформацію: ніби в 1755 році в ньому було тільки 5 монахів (занепад вельми логічний, адже за 10 років до того Буджацька та Ногайська Орди присягнули на вірність Катерині ІІ, а Кримське ханство перейшло під протекторат Російської імперії, тобто призначення кляштору було вичерпано). А через 11 років ( у 1796 р.) костел вже згадується не як католицький, а як греко – католицька церква Св. Трійці. [9] Він так і не виконав свого прямого призначення: не викупив жодного полоненого. Монастирська церква  була перелаштована в звичайний приходський костел.

2.2 Добудова дзвіниці і помешкання ксьондза

 Політична карта України змінювалася повсякчас. Правобережна Україна після третього і останнього поділу Польщі, знову переходить під юридикцію Росії. У 1833 р. Синод російської православної церкви видає низку указів про закриття римо – католицьких монастирів в Київській єпархії. В 1833 р. монастир було ліквідовано,  а  костел залишили, як приходський.

У цей час власники Ржищева, графи Дзялинські, вирішили терміново добудувати дзвіницю біля величного кам’яного костелу. Для цього необхідно було дістати дозвіл у православної церковної влади. А останній не дуже подобалося, що жменька ржищівських католиків з комфортом  розташувалася у просторому костелі , а тисячі православних прихожан ніяк не могли поміститися в своєму старому храмі. Для того, щоб отримати дозвіл для будівництва дзвіниці граф Дзялинський  вирішив виділити на  побудову нової  православної церкви 3000 тисячі рублів сріблом.  Але цих грошей не вистачало для будівництав. Тоді з’явилась думка відібрати костел у католиків і передати  його у користування православних.  [4, с. 8.]

У 1852 році до Ржищева завітав чигиринський єпископ Аполінарій, котрий надіслав київському митрополиту Філарету наступного листа:

« … Во время обозрения епархии в настоящем году замечено мною, что в местечке  Ржищеве Киевского уезда – имении графа Дзялынского – находитса более 2000 православных жителей, а церковь для них деревяная весьма невместительная и обветшалая – построена в 1766г. – между тем, в том же местечке для нескольких десятков лиц римо- католического исповедания, временно там живущих при экономических должностях, построен очень просторый и богатый костел, а в настоящем году строится к оному и высокая колокольня – без разрешения Епархиального Начальства.

Имея ввиду 215  и 216 ст. ХІІ тома Свода Законов, коими воспрещаетса постройка иноверческих зданий без предварительного сношения о сем с Духовным начальством и что продолжительные настояния со стороны приходского священника, делаемые  о построении и для православных христиан в местечке Ржищеве приличного храма были не совсем успешны – ибо помянутый господин владелец пожертвовал только 3 000 руб. сер. В    1839 г., а более ничего – каковой суммы недостаточно на постройку каменной церкви – я долгом своим считаю донести о сем на благоусмотрение Вашего Высокопреосвященства – в том предложении – не признаете ли, Ваше Высокопреосвященство, справедливым на основании Высочайшего повеления, в сем году последовавшего – обратить в  местечке Ржищеве римо – католический костел в православною церковь по обветшалости тамошней церкви и по небрежности владельческой экономии о построении церкви новой, тем более, что римо – католического истоведания лиц там небольшое количество, а именно 178 душ обоего пола и они, временно в Ржищеве пребывая, могут для себя построить костел размера меньшего – применительно к означенному количеству душ. …»[ 1, арк. 2]

Але костел не був переданий православним тільки за тієї умови, що «… по последовавшему Височайшему повелению следует передать в Православное ведомство только костелы, находящиися в таких селениях, где нет православной церкви, но и то – в таком случае, если помещики не обяжутся построить новую православную церковь. ..» [1, арк.5]

Син старого графа Дзялинського   Броніслав, для побудови православної церкви пожертвував ще тисячу рублів сріблом, 200 тисяч цеглин,  і 10 чоловік робітників. Про що засвідчував його підпис та печатка і герб.[4, с.16.] (Додаток 8.)

Будівництво православного храму розпочалося. До Ржищева прибув особисто святитель Філарет. Він оглянув місце будівництва, побував у Ржищівському монастирі, відвідав владика і графів Дзялинських, на кошти яких споруджувався православний храм у містечку. [4,с.18]. Наслідком цих відвідин був лист графині – католички Т. Дзялинської, у якому йшлося:           « Ваше Высокопреосвященство!

Всепочтеннейший Владыко!

Позвольте Ваше Высокопреосвященство, начать мое письмо засвидетельствованием Вам моей чувствительной благодарности за подарок, которым Вы изволили удостоить меня чрез моего мужа при Вашем отъезде из Ржищевского монастиря – да будет он для меня драгоценною памяткою Вашей благосклонности и доброго ко мне расположения, которыми я весьма дорожу.

Но сия снисходительность Вашего Высокопреосвященства ко мне побуждает и осмеливает меня утруждать Вас, Всепочтеннейший Владыко, новою просьбою, которую я имела честь Вам словесно докладывать – на счет колокольни, при Ржищевском костеле находящейся и которую воспрещено достраивать по причинам, которые Ваше Высокопреосвященство изволили уже сами найти неосновательными .

Не оставьте, Ваше Высокопреосвященство, прихилиться к моей просьбе приостановлением всех препятствий, могучих впредь остановлять окончание  упомянутой колокольни и об этом дать Ваше Высокое Начальническое распоряжение, а сия новая милость со стороны Вашего Высокопреосвященства, оказанная мне будет незабвенною, как ровно Почтение и Преданость моя к Вашему Высокопреосвященству остаютса неограниченными – с этими чувствами я имею честь быть навсегда Вашего Высокопреосвященства покорнейшою слугою графиня Т.Дзялынская (урож. графиня Комаровская) [ 1, арк.44]

Святий владика не міг порушити свого слова і відразу ж після отримання листа від ржищівської графині написав звернення до генерал-губернатора       І. Васильчикова.: « … Графиня Дзялынськая просит меня об устранении препятствий к окончании постройкою колокольни при ржищевском римо – католическом костеле.

Так по личному моему усмотрению во время посещения местечка Ржищева не оказалось препятствий к возведению означенной колокольни, то, уведомляя о сем Ваше Сиятельство, честь имею покорнейше просить Вас, Милостивый Государь – не благоугодно ли будет сделать распоряжение о прекращении заведенной по сему предмету переписки – и о сем почтить меня уведомлением. …» [1, арк. 46]

« Париж вартий меси,»  - промовив один французький монарх, відмовляючись від протестантства заради трону. Напевно, владика вирішив, що меси ( католицького богослужіння) вартий і Ржищів – якщо графи – католики будують в містечку православний храм, то їм можна дозволити добудову дзвіниці при існуючому костелі. Незабаром князь І. Васильчиков запевнив святителя Філарета, що « переписка о произвольной постройке колокольни при Ржищевском костеле прекращена и приказано не препятствовать окончанию сей постройки.» . [1, арк. 50] Так була добудована дзвіниця біля кам’яного католицького  костелу. (Додаток 9.)

До поразки польського повстання 1830-32 рр. в парафії католицького костелу у м. Ржищів входили 65 сіл і 6 містечок Канівського і Київського повіту Київської губернії ( Ржищів, Трипілля, Канів, Козин, нині Миронівський р-ну, Степанці і Ходорів) та 1336 вірнопідданих, філія в Каневі, каплиці в Пшиничниках, Миколаївці, Козині, Пиях, Козарівці, Прицьках, Ромашках, Чернишах, Медведівці, Тулинцях, Шандрі, Синявці і Грищенцях.

В 1864 р. Похилевич у своїх «Сказаниях о населенных местностях Киевской губернии» писав, що, як церква із дзвіницею, так і келії та житла ксьондзів, є цегляними, тобто старої будови і обнесені тим же цегляним  парканом. [5, c. 64]

2.3 Костел Святої Трійці на рубежі ХІХ - ХХ ст.

Наприкінці ХІХ століття будівля самого кляштору потерпала через те, що знаходилася біля Дніпра. і від надмірної вологості штукатурка часто обсипалася. При монастирі  на першому поверсі жив ксьондз. Приміщення було дуже холодне і він часто хворів на різні хвороби. За порадою лікаря, щоб вберегти здоров’я священика,  до помешкання ксьондза було надбудовано другий поверх.(Додаток 10)  Це будівництво було не до вподоби місцевим полякам, адже вони вважали, що втрачається архітектурна цінність споруди.

Стіни кляштору, костелу і дзвіниці зовні і в середині мали попелясто – білий колір. На головному вівтарі на приспущеній вишуканій заслоні знаходилась чудотворна ікона Ісуса Христа. Вона була відома на всю округу. Натомість у Каневі була філія Ржищівського костелу, тобто Канів, хоч і був повітовим містечком але самостійної парафії не мав. В Каневі був свій костел, але там не велося метричних книг, можна було тільки молитися. А реєстраціїя всіх станів громадянських актів відбувалася в Ржищівському костелі, і найбільші релігійні обряди здійснювалися саме в Ржищеві.  [2, арк. 15]

 Натомість у Каневі стояла корогва із вигаптуваним зображенням диявола, настільки страшним (із роззявленою пащею), що її дуже лякалися діти. І щоб не наводити страх на малечу, цю корогву намагалися заховати, а серед місцевих селян ходила приповідка «Нема Бога, як у Ржищеві, нема чорта, як у Каневі». [2, арк. 15]

У Ржищівському костелі було скромне вбрання всередині. Він був по -  спартанськи  обладнаний. В ньому був лише один пам’ятник вже померлого фундатора Зенона Головінського і його дружини Герди.

Храм був огороджений штахетом, а площа перед храмом - огороджена муром. Ця площа була настільки просторою, що, коли на свята або в неділю з’їжджалися навколишні поміщики, інколи на чотириколісних упряжках із каретами, то в дворі могло поміститися десяток, а то і більше таких карет. [2, арк. 14] Тут часто відбувалися релігійні процесії. Згідно із законодавством Російської імперії, римо – католики не мали права здійснювати релігійні процесії по містечку. А мали право ходити тільки навколо свого костелу, в межах загорожі.

Костел оточував невеликий парк. Там були дуже гарні дерева, крони яких і прикрашали двір. Біля костелу, для відпочинку прихожан, стояло кілька лавочок. [2, арк. 14]

  Крім того, в середині ХІХ ст., в зв’язку з тим, що садиба священника православної церкви була відібрана власниками ще у XVIII ст. і до того часу не була повернута, він мешкав в одному з костьольних флігелів. [4,c.64]

На території кляштору, в будинку консисторії, були розташовані польські митна та прикордонна адміністрації, бо поблизу м. Ржищева ( перед селом Гребені) проходив, до зникнення польської державності у 1795 р., кордон між Королівством Польським та Російської імперії, якій на Правобережжі належало лише Київське генерал – губернаторство.

Останнім настоятелем Ржищівської парафії був священник Томаш Адашкевіч. Він ще на початку ХХ ст.  приїхав у містечко і був призначений настоятелем та служив у цій парафії до 1920 року. Він запам’ятався вірянам тим, що був людиною специфічною, зі своїми особливостями виголошувати проповіді. Манера звучання голосу була особлива - із хвилеподібними перепадами. Доволі  часто він вставляв таку фразу « Отже, найулюбленіші улюблені мої браття …» [2, арк.14]

Помічника  священика у настоятеля не було, тому що він не був передбачений статутом, оскільки костел був найнижчого  5 –го класу.

При костелі мешкав органіст. Він  мав специфічну поведінку:  грав так, як  йому заманеться, а не так, як казав священник. Натискав особливо на баси, звук був настільки потужний, що у прихожан « закладало вуха». [2, арк.13]

2.4 Прихожани католицького костелу

Ржищівська парафія, незважаючи на скромну чисельність своїх вірян (у 1913 році парафія налічувала 645 осіб), і відсутність серед них магнатів, вважалась однією із найбагатших в своїй Луцько – Житомирській єпархії. Одного разу парафіяни на свої пожертви придбали золоту монстранцію – дароносицю. Вони замовили її у ювеліра. Ця золота монстранція була настільки важкою, що ксьондз надривався, він не міг нею користуватися в костелі і довелося її віддати  єпископу у єпископську скарбницю в Житомир. [2, арк.12]

Місцеві римо – католики були, як правило, освіченими. Більшість із них закінчили гімназії, університети та інші навчальні заклади. Водночас серед них було багато фанатично відданих своїй вірі. Їх не треба було примушувати давати пожертви на свій костел. В 1906 році вони на своїй спільній раді вирішили добровільно обкласти себе податками. З кожної десятини землі, яка їм належала, вони мали щороку платити по одній копійці на костел. А хтось платив і більше. Щорічно кілька тисяч золотих рублів збирали прихожани. Ці кошти вони ділили на три рівні частини: одна частина – це податкова платня священикові на утримання його будинку, друга частина – на утримання церковної прислуги,  а третя частина – на утримання самого храму.[2, арк.11]

Найбільше віруючих з’їжджалося в Ржищівський костел на Трійцю, на храмове свято.  Вся площа і сусідні вулиці  були заставлені багатими каретами і простими селянськими возами. Місцеві парафіяни жартували, що до костелу приїжджає так багато духовенства, що його більше в Ржищеві, ніж на вулицях Риму. [2, арк.12]

На приготування святкового обіду до костелу запрошувалися кухарки місцевих поміщиків. Радісно і урочисто проходило храмове свято в костелі Святої Трійці.

З початком Першої світової війни кількість римо – католиків у Ржищеві збільшується. Їх лави поповнюють військовополонені, яких російська влада евакуювала із західних регіонів України.  Але це були вже не ті прихожани, які піклувалися про свій храм.

Розділ ІІІ. Ржищівський костел у ХХ – ХХІ ст.

3.1 Закриття католицького костелу

Після встановлення більшовицької влади в Україні більшість католицьких та уніатських церков були знищені назавжди, приходи ліквідовано, а приміщення використовувалися як складські. Не оминула така доля і  Ржищівський  костел.

Парафія проіснувала до двадцятих років ХХ століття. Тоді під виглядом боротьби з релігією її ліквідувала більшовицька влада. Костел діяв до 1920 року.  Вже у 1920 р. вся документація костелу ( метричні та сповідні книги , звіти , плани земель і т. ін.) була знищена. Хоча до кінця 20-х рр. минулого століття вулиця, яка вела від костелу (нині Громова) називалася Костьольною. [9] Парафіян було замордовано або вислано в різні частини Радянського Союзу, хоча декому вдалося залишитися живим, приховавши свою релігійність та національність. Костел від цього часу служив різним несакральним цілям і занепадав.

3.2 Використання приміщення костелу за часів радянської влади

В роки Другої Світової війни костел і келії, скоріше їх підвали, використовувалися як тюрма та катівні, влаштовані у нашому місті фашистами. Тільки за три дні  з 17 по 20 квітня 1943 року тут було вчинено справжню розправу над в’язнями.  Полонених   виводили на подвір’я і після недовгого суду саджали в душогубку, а коли там збиралось кілька десятків людей, пускали отруйний газ. В ці Великодні дні задушено та розстріляно 1543 чоловіки, з них 900 дітей). [6]

Після війни в приміщенні костелу продовжував перебувати склад, а в приміщенні келій довгий час, до 1972 р., розташовувалися старші класи, майстерні та спортзал Ржищівської середньої школи ім. О.Кошового. (Додаток 11.)  Після переходу школи в новозбудоване приміщення, в келіях була Ржищівська дитяча музична школа, а згодом це приміщення передано підприємству СУПТР -11.

Сам костел використовувався як локація під час знімання художніх фільмів про роки Другої світової війни. Тодішній костел можна побачити, переглянувши фільм “ Чекайте  зв’язкового” (Додаток 12). І, що б там не писали про його аварійність , виконував естетичну функцію як архітектурна родзинка міста. [7]

На жаль, костел в жовтні 1985 р. був зруйнований, хоча пережив повстання і війни. На сьогодні від монастиря залишилися підвали, підземні ходи, довжина  яких, згідно з сучасними дослідженнями археологів, досягає 3,5 кілометрів та келії ( місцева назва « Дім ксьондза»). [7]

3.3 Відновлення історичної пам’яті

Та, можливо, що через тридцятирічну руїну костел отримає нове життя. У 2014 році під час так званого  всеукраїнського “ленінопаду”в Ржищеві теж було знесено пам’ятник вождю світового пролетаріату. Під п’єдесталом  було знайдено надгробні плити родини Головінських, які  служили фундаментом пам’ятника Леніну. Про знахідку дізналися Генеральний консул Республіки Польща в Києві Рафал Вольський та єпископ  - ординарій Ян Пурвінський з Фастова. Єпископ запропонував передати надгробні плити до Фастова, але міська влада відповіла відмовою. Натомість було знайдено інше рішення – на місці підірваного костелу Святої Трійці встановити пам’ятний знак.

В 2014р. в Ржищеві створено громадську організацію «Ржищівське польське культурно – освітнє  товариство», яке взялося за відновлення пам’яті  про костел.

28 березня 2015 р. Уповноважений Надзвичайний Посол Польщі в Україні Генрік Літвін з дружиною Ганною Літвін відвідав м. Ржищів на запрошення голови Ржищівського польського культурно – освітнього товариства Анатолія Ярошкевича. Зустріч відбулася за участі міського голови Миколи Спичака, заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів Людмили Карпенко, отця Фастівського костелу Воздвиження Св. Христа Яна Гьонтковського. В ході зустрічі обговорили питання щодо встановлення пам’ятного знаку на місці римо - католицького костелу Святої  Трійці.

Проект майбутнього меморіалу розробив відомий польський інженер – архітектор Анджей Мікульський з Кракова. Згідно з проектом, у центрі композиції міститься хрест, який був знайдений на польському кладовищі у Ржищеві. Саме він колись розташовувався на центральному вході. По боках композиції розмістили надгробні плити родини Головінських – меценатів будівництва костелу у Ржищеві. У центрі комплексу – фрагмент фундаменту католицького костелу, а також надгробні плити духівників, які колись проводили там служби. Проект усім сподобався. Залишалося втілити його в життя. Фінансове забезпечення взяла на себе польська сторона: частину коштів виділило Посольство Польщі в Україні, іншу частину склали пожертвування польських приватних осіб. .(Додаток 13.)

Протягом весни – літа  велося спорудження Меморіалу. А 29 серпня 2015 р. відбулося його освячення. Урочистість очолив ординарій  Києво- Житомирської  дієзії архієпископ Петро Мальчук. Захід відвідало багато поважних гостей,серед яких Генеральний консул Республіки Польща в Києві Рафаль Вольський, єпископ ординарій Ян Пурвинський з Фастова та інші.(Додаток 14.)

Упродовж урочистостей учасники заходу неодноразово наголошували на потребі повноцінного та багатостороннього співробітництва двох незалежних держав – України та Польщі, розвитку культурних і бізнесових відносин, на тому, що встановлення пам’ятного знака на місці зруйнованого костелу Святої Трійці – це прояв поваги до польського народу, толерантності, виваженості та мудрості ржищівської громади. Це реальний внесок ржищівчан у євроінтеграційний процес, який здійснює Українська влада.

Нехай наші вчинки сприяють відновленню історичної пам’яті нашого міста. Адже це єдине, що тримає нас і не дає забути, хто ми є. Приклад історії спорудження та знищення костелу послужить сучасникам як нагадування про те, що берегти і пам’ятати  минуле потрібно повсякчас, а не лише при нагоді.

Давайте цінувати те, що маємо, щоб потім не шукати винних, коли втратимо.

Висновки

Історично склалося так, що український і польський народи мають досить давню спільну історичну спадщину. Подекуди складну і, навіть, трагічну. За часів радянської влади на дослідження історичного минулого у взаєминах двох народів, по суті, було накладено табу. Історичні факти, події, їх наслідки подавались однобоко – з партійної точки зору та політичної доцільності. Упродовж десятиліть десятки, сотні тисяч поляків і українців були позбавлені можливості не те що публічно згадувати про своїх предків, а й вшановувати їх пам’ять. На жаль, але так було.

Зміни відбулися на початку 90 - х років минулого століття. Зі вступом Польщі до Євросоюзу, проголошенням незалежності України виникла потреба повноцінного та багатостороннього співробітництва між двома державами, що було зумовлено низкою чинників, серед яких, зокрема, варто виділити геополітичне становище, давні традиції культурних та економічних      відносин.  Для подолання певної усталеної упередженості та стереотипів минулого вагомого значення набуло відновлення спільної історичної пам’яті українського та польського народів.

Символом і основним осередком польської культури та духовності в Ржищеві був римо – католицький монастир, який складався з кляштору та костелу. Дерев’яний монастир та костел були побудовані у нашому місті зусиллями родини Щеньовських та отців- триніторіїв 250 років тому. До парафії належали місто і навколишні села, кількість віруючих була трохи більша за 300.

 У 1813 році на місці дерев’яного монастиря збудовано мурований, а в 1829 році на місці костелу побудовано також мурований храм. Фундаторами обох споруд були Захарій Головінський та його син Зенон.

Тринітарії опікувалися парафією до 1833 року, поки царська влада не ліквідувала монастир. Костел продовжував існувати як приходський. Парафія проіснувала до двадцятих  років ХХ століття. Тоді під виглядом боротьби з релігією, її ліквідувала більшовицька влада.  Костел з того часу служив різним несекральним цілям і занепадав, аж поки його не було знищено в 1985 році. Основна офіційна причина знищення костелу – аварійний стан будівлі. Справжня ж – антикатолицька боротьба, знищення невигідної пам’яті. 30 років - ювілейна дата, але чи є привід святкувати? Нині можна почути багато версій щодо знищення даної споруди, але одне стало зрозумілим: відновлення на місці костелу меморіалу є ніщо інше, як повернення містян до теми збереження пам’яті. Адже з польськими ржищівчанами обійшлися зовсім нечемно.

Зусиллями Ржищівського польського культурно – освітнього товариства, на місці зруйнованого костелу споруджено Меморіал, в центрі якого міститься хрест та залишки фундаменту католицького костелу. По боках композиції розмістили надгробні плити меценатів будівництва костелу у Ржищеві.

Встановлення пам’ятного знака на місці зруйнованого костелу Святої  Трійці  - це прояв поваги до польського народу. А шануючи пам’ять іншого народу, ми матимемо повагу до себе.

Список використаних джерел та літератури

1. Матеріали  ЦДІАУ в м. Києві: Ф.127. – Оп. 824. – Спр.355 . –Арк. 2, 5, 44, 46.

2. Матеріали Ржищівського археолого – краєзнавчого музею  :Ф.6. – Оп.1. – Спр.9. – Арк.12 – 15.

3. Edward Leopold Rulikowski  Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — Warszawa : Filip Sulimierski i Władysław Walewski, 1889. — T. X : Rukszenice — Sochaczew.. — S. 171 -174.

4. Перерва В.С. Троїцький храм у місті Ржищеві – Біла Церква : Вид.О.В.Пшонківський, 2005. – С. 8 – 20.

5.  Сергійчук Л.В. ,  Гудзій О.В.,Корольова Л.Д. Нариси з історії Ржищева – Ржищів : Вид. ФОП Куріленко Д.В.,2013. – С.62- 64.

6.  Силкіна Н., Силкін С. Ржищівський  район –К.1962. – С. 96.

7.  Стаття із газети : Зайченко М.В. Коли маємо – не цінуємо, втрачаючи – сумуємо… або про храм, який підірвали ”совіти”…// Ржищів. – 2015.-№ 32-33 (809 – 810) – С.5.

8.  Стаття із газети : Руденко І. Відновлення історичної пам’яті // Ржищівський край. – 2015.-№ 19 – С.4.

9.  Стаття із газети : Сергійчук Л.В. До історії католицького монастиря Ордену Тринітаріїв у Ржищеві // Ржищів. – 2006.-№ 35 (376) – С.3.

10.                         Умрихін В. В. Історія Ржищівщини (з найдавніших часів до наших

днів ). – ОП «Кагарлицька друкарня”, 1995. – С.18.

https://uk.wikipedia.org